Засади віри

28 фундаментальних засад віри

Церква адвентистів сьомого дня приймає Біблію за своє єдине віровизнання і сповідує основні засади віри як вчення, що випливають зі Святого Письма. Ці засади, наведені нижче, є викладом вчень Святого Письма так, як їх розуміє і виражає Церква. Їхні доповнення і зміни можуть здійснюватися під час сесії Генеральної Конференції, коли Церква ведена Святим Духом до повнішого розуміння біблійної правди або кращого способу її вираження.

Бог

Святе Письмо

Святе Письмо Старого і Нового Завіту є записаним Словом Бога, переданим під Божим натхненням. Натхнені автори говорили й писали під впливом Святого Духа. У цьому Слові Бог передав людству знання, потрібне для спасіння. Святе Письмо є найвищим, авторитетним і непомильним об’явленням Його волі. Воно встановлює стандарти розвитку характеру, перевіряє наш досвід, остаточно об’являє засади віри і є достовірним записом Божої дії в історії.

(2 P 1,20-21; 2 Tm 3,16-17; Ps 119,105; Prz 30,5-6; Iz 8,20; J 17,17; 1 Tes 2,13; Hbr 4,12).

Трійця

Є один Бог: Отець, Син і Святий Дух, єдність трьох одвічно співіснуючих Осіб. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, понад усім і всюдисущий. Він нескінченний і незбагненний для людського розуму, та все ж пізнаваний завдяки тому, що Сам Себе об’явив. Бог, який є любов’ю, гідний вічної шани, слави і служіння всього творіння.

(Pwt 6,4; Mt 28,19; 2 Kor 13,13; Ef 4,4-6; 1 P 1,2; 1 Tm 1,17; Ap 14,7).

Отець

Бог вічний Отець є Творцем, Джерелом, Володарем і Подателем життя для всього творіння. Він справедливий і святий, милосердний і ласкавий, повільний до гніву й багатий на незмінну любов і вірність. Прикмети і сила, виявлені в Сині та Святому Дусі, належать також Отцеві[1].

(Rdz 1,1; Ap 4,11; 1 Kor 15,28; J 3,16; 1 J 4,8; 1 Tm 1,17; Wj 34,6-7; J 14,9).

[1] В ориг.: are also those of the Father, дослівно: „є також тими, що належать Отцеві”.

Син

Бог вічний Син прийняв тіло людини в Ісусі Христі. Через Нього було створено все, об’явлено Божий характер, здійснено спасіння людства і осуджено світ. Навіки істинний Бог став також істинною людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий від Святого Духа і народився від діви Марії. Жив і зазнав як людина всіляких спокус, проте Своїм прикладом досконало явив справедливість і любов Божу. Через чудеса об’явив Божу силу і підтвердив, що є обіцяним Богом Месією. Добровільно страждав і помер на хресті за наші гріхи і замість нас, воскрес із мертвих і вознісся на небо, щоб служити в небесному святилищі заради нас усіх. Він повернеться знову у славі, щоб здійснити остаточне визволення Свого народу і все оновити.

(J 1,1-3.14; Kol 1,15-19; J 10,30; 14,9; Rz 6,23; 2 Kor 5,17-19; J 5,22; Łk 1,35; Flp 2,5-11; Hbr 2,9-18; 1 Kor 15,3-4; Hbr 8,1-2; J 14,1-3).

Святий Дух

Бог вічний Святий Дух співдіяв з Отцем і Сином у справі творіння, втілення і відкуплення. Він є особою так само, як Отець і Син. Він надихав авторів Святого Письма. Він наповнив життя Христа силою. Він приваблює і переконує людей, а тих, хто позитивно відгукується на Його дію, оновлює і перетворює на образ Бога. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути зі Своїми дітьми, Він надає духовні дари Церкві, наділяє її силою, щоб свідчила про Христа, і в гармонії зі Святим Письмом провадить до всієї правди.

(Rdz 1,1-2; Łk 1,35; 4,18; Dz 10,38; 2 P 1,21; 2 Kor 3,18; Ef 4,11-12; Dz 1,8; J 14,16-18.26; 15,26-27; 16,7-13).

Людина

Створення

Бог показав у Святому Письмі достовірний та історичний опис Свого творчого діла. Він створив всесвіт, а за шість днів недавнього [згідно з біблійною хронологією] творення[1] створив „небо і землю, море і все, що в них” і відпочив сьомого дня. У такий спосіб Він установив суботу[2] вічною пам’яткою Свого діла, виконаного і завершеного протягом шести буквальних днів, які разом із суботою становили ту саму одиницю часу, що й період, званий нині тижнем. Перші чоловік і жінка були створені на подобу Бога як вінець акту творіння, отримавши як владу над землею, так і обов’язок турбуватися про неї. Коли світ був завершений, він був „дуже добрий”, являючи славу Бога.

(Rdz 1; 2; Wj 20,8-11; Ps 19,1-6; 33,6.9; 104; Hbr 11,3).

[1] В ориг.: in a recent, six-day creation. Цей зворот перекладено: „за шість днів недавнього творення”, з доданим у дужках і запропонованим польською редакцією поясненням: „згідно з біблійною хронологією”, з огляду на брак точного відповідника слова recent (останній, недавній, нещодавній) відповідно до наміру Генеральної Конференції, яким є підкреслення визнання Церквою концепції так званої молодої землі, тобто креаціоністської позиції, що враховує біблійну хронологію подій і обчислює вік землі в тисячах (6000-10000), а не мільйонах років.

[2] В ориг.: Sabbath.

Природа людини

Чоловік і жінка були створені на подобу Бога. Бог наділив їх індивідуальністю, а також здатністю вільно мислити й діяти. Попри те, що людина була створена як вільна істота, вона як неподільна єдність тіла, розуму й духа цілком залежна від Бога. Коли наші перші батьки виявили непослух Богові, вони зреклися цієї залежності від Нього і втратили своє високе становище. Їхня подоба до Бога стерлася, і вони почали підлягати смерті. Їхні нащадки успадкували цю занепалу природу разом з її наслідками. Тож вони народжуються зі слабкостями і схильністю до зла. Але Бог у Христі примирив світ із Собою і через Свого Духа відновлює в покаяних смертних образ їхнього Творця. Вони створені на Його славу, тому покликані любити Бога і ближніх та турбуватися про довкілля.

(Rdz 1,26-28; 2,7; Ps 8,4-9; Dz 17,24-28; Rdz 3; Ps 51,6; Rz 5,12-17; 2 Kor 5,19.20; Ps 51,11; 1 J 4,7-8.11.20; Rdz 2,15).

Спасіння

Велика боротьба

Усе людство втягнуте у велику боротьбу, що точиться між Христом і сатаною. Цей конфлікт стосується характеру Бога, Його закону і влади над всесвітом. Він розпочався на небі, коли створена Богом істота, наділена свободою вибору, стала, через звеличення самої себе, сатаною, противником Бога, призвівши до бунту частину ангелів. Сатана вніс той самий дух бунту на землю, коли звів Адама і Єву. Падіння людини спричинило спотворення Божого образу в людстві, безлад у створеному світі та його остаточне знищення під час всесвітнього потопу, як це показано в історичному звіті Книги Буття 1-11. Наш світ став ареною всесвітнього конфлікту, за яким уважно спостерігає все Боже творіння на небі. Зрештою Бог любові вийде з цього конфлікту виправданим від усіх звинувачень. Щоб підтримати Свій народ у цій великій боротьбі, Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб провадили, оберігали і підтримували його на дорозі спасіння.

(Ap 12,4-9; Iz 14,12-14; Ez 28,12-18; Rdz 3; Rz 1,19-32; 5,12-21; 8,19-22; Rdz 6-8; 2 P 3,6; 1 Kor 4,9; Hbr 1,14).

Життя, смерть і воскресіння Христа

У житті Ісуса, досконалому в послуху волі Божій, та в Його стражданні, смерті й воскресінні Бог забезпечив єдину можливість викуплення за людський гріх, завдяки чому ті, хто з вірою приймає це викуплення, можуть отримати вічне життя, а все творіння може краще зрозуміти необмежену і святу любов Творця. Це досконале викуплення підтверджує справедливість Божого закону і ласкавість Божого характеру. Адже з одного боку воно засуджує наші гріхи, а з іншого пропонує нам прощення. Смерть Христа мала заступницький, відкупний, примирливий і перетворюючий характер. Тілесне воскресіння Христа є могутнім свідченням Божої перемоги над силами зла, а тим, хто приймає примирливу жертву Христа, дає запевнення остаточної перемоги над гріхом і смертю. Воно свідчить, що Ісус Христос є Господом, перед яким схилиться кожне коліно на небі й на землі.

(J 3,16; Iz 53; 1 P 2,21-22; 1 Kor 15,3-4.20-22; 2 Kor 5,14-15.19-21; Rz 1,4; 3,25; 4,25; 8,3-4; 1 J 2,2; 4,10; Kol 2,15; Flp 2,6-11).

Досвід спасіння

У Своїй необмеженій любові й благодаті Бог зробив Христа, Того, Хто не знав гріха, гріхом за нас, щоб ми могли в Ньому стати праведністю Божою. Це прагнення Божої праведності пробуджує в нас Святий Дух. Завдяки Його провадженню ми визнаємо також наш грішний стан, шкодуємо за вчинені гріхи і живемо життям віри в Ісуса як Спасителя і Господа, нашого Заступника і Взірець. Ця спасенна віра приходить завдяки Божественній силі Слова і є даром Божої благодаті. Через Христа ми виправдані, прийняті як сини і дочки Божі та визволені з-під панування гріха. Через Святого Духа ми дістаємо нове народження і освячення. Святий Дух оновлює наш розум, вписує Божий закон любові в наші серця і дає нам силу провадити святе життя. Живучи в Дусі, ми стаємо учасниками божественної природи і маємо певність спасіння як тепер, так і під час суду.

(2 Kor 5,17-21; J 3,16; Ga 1,4; 4,4-7; Tt 3,3-7; J 16,8; Ga 3,13-14; 1 P 2,21-22; Rz 10,17; Łk 17,5; Mr 9,23-24; Ef 2,5-10; Rz 3,21-26; Kol 1,13-14; Rz 8,14-17; Ga 3,26; J 3,3-8; 1 P 1,23; Rz 12,2; Hbr 8,7-12; Ez 36,25-27; 2 P 1,3-4; Rz 8,1-4; 5,6-10).

Зростання у Христі

Ісус Своєю смертю на хресті переміг сили зла. Той, Хто вже під час Свого земного служіння підкоряв демонів, на Голгофі остаточно зламав їхню владу і прирік на вічну загибель. Тріумф Ісуса дає нам перемогу над силами зла, які постійно прагнуть здобути над нами контроль, дозволяє нам також ходити з Христом у мирі, радості й певності, що Він нас любить. Завдяки перемозі Христа Святий Дух тепер живе в нас і Сам нас зміцнює. Якщо ми постійно віддаємося Ісусу як нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря наших злих учинків минулого. Ми вже не приречені на життя в темряві й страху перед злими силами, у незнанні та відчутті безглуздя, що випливали з нашої попередньої дороги життя. У цій новій свободі в Ісусі ми покликані зростати на подобу Його характеру, поєднуючись з Ним у щоденній молитві, живлячись Його Словом і роздумуючи над ним, розмірковуючи над Божим провидінням, співаючи на Його славу, беручи участь у спільних богослужіннях і залучаючись до місії Церкви. Ми покликані також наслідувати приклад Христа у сповненому співчуття задоволенні фізичних, психічних, соціальних, емоційних і духовних потреб людства. Коли ми присвячуємо себе служінню любові людям навколо нас і свідчимо про Його спасіння, Його постійна присутність серед нас через Святого Духа перетворює кожну мить і кожне завдання на духовний досвід.

(Ps 1,1-2; 23,4; 77,12-13; Kol 1,13-14; 2,6.14-15; Łk 10,17-20; Ef 5,19-20; 6,12-18; 1 Tes 5,23; 2 P 2,9; 3,18; 2 Kor 3,17-18; Flm 3,7-14; 1 Tes 5,16-18; Mt 20,25-28; J 20,21; Ga 5,22-25; Rz 8,38-39; 1 J 4,4; Hbr 10,25).

Церква

Церква

Церква є спільнотою віруючих, які сповідують віру в Ісуса Христа як Господа і Спасителя. Подібно до народу Божого часів Старого Завіту, ми також покликані зі світу і єднаємося, щоб брати участь у поклонінні Богові, спільноті, вивченні Слова Божого, відзначенні пам’ятки Господньої вечері, служінні людству і всесвітньому звіщанні євангелії. Авторитет Церкви походить від Христа, Який є втіленим Словом, об’явленим у Святому Письмі. Церква є Божою родиною. Члени Церкви, прийняті Богом як Його діти, живуть за засадами нового завіту. Церква є тілом Христовим, спільнотою віри, Головою якої є Сам Христос. Церква є нареченою, за яку помер Христос, щоб її освятити й очистити. Під час Свого тріумфального повернення Христос приготує і поставить перед Собою досконалу наречену, тріумфуючу Церкву, що складається з вірних усіх віків, відкуплених Його дорогоцінною кров’ю, без вади і плями, святу і незаплямовану.

(Rdz 12,3; Dz 7,38; Ef 4,11-15; 3,8-11; Mt 28,19-20; 16,13-20; 18,18; Ef 2,19-22; 1,22-23; 5,23-27; Kol 1,17-18).

Останок і його місія

Всесвітня Церква Божа складається з тих, хто щиро вірить у Христа. Однак у часи кінця, під час загального відступництва, був покликаний „останок”, який має зберігати заповіді Божі і мати віру Ісуса. Цей „останок” звіщає настання години суду, проголошує спасіння у Христі й сповіщає про Його близьке друге пришестя. Ця звістка виражена символом трьох ангелів з Книги Об’явлення (розд. 14) і нерозривно пов’язана з ділом суду на небі, а на землі виявляється в ділі покаяння і оновлення. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь у цьому всесвітньому посланні.

(Ap 12,17; 14,6-12; 18,1-4; 2 Kor 5,10; J 3.14; 1 P 1,16-19; 2 P 3,10-14; Ap 21,1-14).

Єдність тіла Христового

Церква є одним тілом з багатьма членами, покликаними з кожного народу, племені, мови й люду. У Христі ми є новим творінням. Нас не можуть розділяти расові, культурні, національні чи пов’язані з освітою відмінності. Не може також існувати поділ на менших і більших, багатих і бідних, чоловіків і жінок. Усі ми рівні у Христі, Який через одного Духа поєднав нас в одній спільноті як з Ним, так і взаємно між собою. Тож ми маємо служити і приймати служіння без відмінностей чи обмежень. Завдяки об’явленню Ісуса Христа у Святому Письмі ми спільно поділяємо ту саму віру й надію та ділимося з усіма тією самою звісткою. Ця спільнота має своє джерело в єдності Триєдиного Бога, Який прийняв нас як Своїх дітей.

(Rz 12,4-5; 1 Kor 12,12-14; Mt 28,19-20; Ps 133,1; 2 Kor 5,16-17; Dz 17,26-27; Ga 3,27-29; Kol 3,10-15; Ef 4,14-16; 4,1-6; J 17,20-23).

Хрещення

Через хрещення ми сповідуємо віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа та свідчимо про нашу смерть для гріха і про те, що нашою метою є провадження нового життя. У такий спосіб ми визнаємо Христа Господом і Спасителем, стаємо Його народом і приймаємося до лику вірних Його Церкви. Хрещення є символом поєднання з Христом, прощення гріхів і отримання Святого Духа. Цей обряд здійснюється через занурення у воду. Умовою приступлення до хрещення є сповідання віри в Ісуса та видиме покаяння через гріх. Цьому передує ознайомлення з ученнями Святого Письма та їх прийняття.

(Rz 6,1-6; Kol 2,12-13; Dz 16,30-32; 22,16; 2,38; Mt 28,19-20).

Вечеря Господня

Господня вечеря є участю в символах тіла і крові Ісуса, що є виявом віри в Нього як нашого Господа і Спасителя. Христос присутній у цьому досвіді спільноти для того, щоб зустрітися зі Своїм народом і зміцнити його. Беручи участь у цьому обряді, ми радісно звіщаємо смерть Господню аж до Його другого пришестя. Підготовка до вечері охоплює іспит совісті, покаяння і визнання гріхів. Учитель установив обряд омовіння ніг як знак повторного очищення, вияв бажання служити одне одному за взірцем Христового впокорення та поєднання наших сердець у любові. У богослужінні Господньої вечері можуть брати участь усі віруючі християни.

(1 Kor 10,16-17; 11,23-29; Mt 26,17-31; Ap 3,20; J 6,48-63; 13,1-17).

Духовні дари і служіння

Бог у кожен час наділяє всіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен віруючий має використовувати в дусі любові для спільного добра Церкви і людства. Дари, які надає Святий Дух, розподіляючи їх між усіма віруючими за Своєю волею, забезпечують Церкву всіма вміннями і видами служіння, потрібними для виконання визначеної їй Богом місії. Згідно зі Святим Письмом, ці дари охоплюють такі служіння, як віра, зцілення, пророцтво, проповідування, навчання, управління, примирення, співчуття, а також сповнене самопожертви служіння і милосердя в наданні допомоги й підбадьорення людям. Деякі віруючі покликані Богом і обдаровані Святим Духом для виконання функцій, визнаних Церквою необхідними в душпастирському, євангелізаційному і вчительському служінні. Це особливе служіння, потрібне для підготовки віруючих до служіння іншим, піднесення Церкви до духовної зрілості та зміцнення єдності віри й пізнання Бога. Коли віруючі користуються цими дарами як вірні шафарі різноманітних Божих благодатей, Церква захищена від руйнівного впливу фальшивих учень і зростає у вірі й любові завдяки Божій дії.

(Rz 12,4-8; 1 Kor 12,9-11.27-28; Ef 4,8.11-16; Dz 6,1-7; 1 Tm 3,1-13; 1 P 4,10-11).

Дар пророцтва

Святе Письмо свідчить, що одним із дарів Святого Духа є пророкування. Цей дар, який є відмітним знаком Церкви останку, виявився, як ми віримо, у служінні Еллен Ґ. Вайт. Її писання промовляють із пророчим авторитетом і дають Церкві втіху, вказівки, повчання та виправляють її кроки. Вони також ясно засвідчують, що саме Біблія є критерієм, за яким слід оцінювати всі вчення і релігійний досвід.

(Jl 3,1-2; Dz 2,14-21; Hbr 1,1-3; Ap 12,17; 19,10).

Християнське життя

Закон Божий

Великі засади Божого закону вміщені в десяти заповідях та проілюстровані життям Ісуса. Вони виражають Божу любов, волю і цілі, що скеровують людські дії та стосунки. Ці засади обов’язкові для людей, що живуть в усіх століттях. Вони становлять основу завіту Бога зі Своїм народом і критерій, чинний на Божому суді. Через дію Святого Духа ці закони виявляють гріх і пробуджують у нас усвідомлення, що ми потребуємо Спасителя. Спасіння цілковито з благодаті, а не з учинків, а його плодом є послух заповідям. Цей послух розвиває християнський характер і провадить до благополуччя. Він є доказом нашої любові до Господа, а також нашої турботи про ближніх. Послух, що випливає з віри, ілюструє, яка велика сила Христа в перетворенні людського життя, що своєю чергою зміцнює християнське свідчення.

(Wj 20,1-17; Ps 40,7-8; Mt 22,36-40; Pwt 28,1-14; Mt 5,17-20; Hbr 8,8-10; J 15,7-10; Ef 2,8-10; 1 J 5,3; Rz 8,3-4; Ps 19,8-15).

Субота

Ласкавий Творець після шести днів діла творіння відпочив сьомого дня, установивши суботу пам’яткою творіння для всіх людей. Четверта заповідь незмінного Божого закону вимагає дотримуватися цього сьомого дня, суботи, як дня відпочинку, шани і служіння, згідно з ученням і прикладом Ісуса, Господа суботи. Субота є днем чудової спільноти з Богом і ближніми. Вона також є символом нашого відкуплення у Христі, знаком освячення, доказом нашої вірності Богові та передсмаком вічності в Царстві Божому. Субота є незмінним знаком вічного завіту між Богом і Його народом. Радісне дотримання цього часу від вечора до вечора, від заходу сонця до заходу сонця, є вшануванням божественного діла творіння і відкуплення.

(Rdz 2,1-3; Wj 20,8-11; Łk 4,16; Iz 56,5-6; 58,13-14; Mt 12,1-12; Wj 31,13-17; Ez 20,12.20; Pwt 5,12-15; Hbr 4,1-11; Kpł 23,32; Mr 1,32).

Шафарство

Ми є шафарями Божих благ, наділеними Ним часом і можливостями, здібностями і матеріальними благами, благословеннями землі та її природними багатствами. Ми відповідальні перед Ним за їх належне використання. Ми визнаємо Боже право власності на все через вірне служіння Йому й ближнім, віддавання десятини і дарів, призначених на звіщання євангелії, а також на підтримку і розвиток Його Церкви. Шафарство є привілеєм, даним нам Богом, щоб ми зростали в любові і перемагали егоїзм і жадібність. Шафарі радіють із благословень, які отримують інші завдяки їхній вірності.

(Rdz 1,26-28; 2,15; 1 Krn 29,14; Ag 1,3-11; Ml 3,8-12; 1 Kor 9,9-14; Mt 23,23; 2 Kor 8,1-15; Rz 15,26-27).

Християнська поведінка

Ми покликані бути народом побожним, що мислить, відчуває і діє згідно з біблійними засадами в усіх аспектах особистого і суспільного життя. Щоб Святий Дух відтворив у нас характер нашого Господа, ми залучаємося лише до таких справ, плодом яких у нашому житті будуть чистота, здоров’я і радість. Це означає, що наші розваги й утіхи мають відповідати найвищим християнським стандартам смаку і краси. Незалежно від культурних відмінностей, наш одяг має вирізнятися простотою, скромністю і чистотою, як личить тим, чия справжня краса виявляється не стільки в зовнішньому вигляді, скільки в нетлінній оздобі лагідного і тихого духа. Це означає також, що ми маємо мудро дбати про наші тіла, бо вони є храмом Святого Духа. Поряд із належним фізичним рухом і відпочинком, ми маємо також застосовувати якомога здоровіше харчування і утримуватися від страв, визначених у Святому Письмі як нечисті. Оскільки алкогольні напої, тютюн, наркотики і неналежно вживані лікувальні засоби є шкідливими для нашого здоров’я, ми маємо утримуватися і від них. Натомість ми маємо залучатися до всього, що провадить наші думки й тіло до послуху Христу, Який прагне, щоб наше життя було цілком цінним, радісним і добрим.

(Rz 12,1-2; 1 J 2,6; Ef 5,1-21; Flp 4,8; 2 Kor 10,5; 6,14-7,1; 1 P 3,1-4; 1 Kor 6,19-20; 10,31; Kpł 11,1-47; 3 J 2).

Шлюб і родина

Шлюб був установлений Богом в Едемі й підтверджений Ісусом як союз партнерства і любові між чоловіком і жінкою, що триває все життя. Для християнина шлюбне зобов’язання стосується як союзу з Богом, так і з подружжям, тому в цей союз мають вступати виключно чоловік і жінка, яких єднає спільнота віри[1]. Взаємна любов, гідність, повага і відповідальність є основою союзу, який має відображати любов, святість, близькість і тривкість зв’язку між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення, Ісус навчав, що особа, яка розлучиться з подружжям і вступить у новий шлюб, чинить перелюб. Винятком є ситуація, коли до розлучення доходить через перелюб. Хоча деякі родинні зв’язки бувають далекими від ідеалу, проте чоловік і жінка, які цілком присвячують себе одне одному, можуть в Ісусі Христі досягти через шлюб єдності в любові завдяки провадженню Святого Духа і підтримці Церкви. Бог благословляє родину і прагне, щоб її члени взаємно допомагали одне одному аж до досягнення цілковитої зрілості. Зміцнення родинних зв’язків є одним зі знаків звістки євангелії, проголошуваної в останні часи. Батьки мають виховувати своїх дітей у любові й послуху Господу. Власним прикладом і словом мають навчати їх, що Христос є люблячим, ніжним і турботливим вихователем, Який прагне, щоб діти стали членами Його тіла, частиною Божої родини, що охоплює як самотніх осіб, так і тих, хто перебуває у шлюбі.

(Rdz 2,18-25; Mt 19,3-9; J 2,1-11; 2 Kor 6,14; Ef 5,21-33; Mt 5,31-32; Mr 10,11-12; Łk 16,18; 1 Kor 7,10-11; Wj 20,12; Ef 6,1-4; Pwt 6,5-9; Prz 22,6; Ml 3,23-24).

[1] Що це означає на практиці, пояснює підрозділ під назвою „Час знайомства і заручини” в розділі 13. Шлюб, розлучення і повторний шлюб.

Останні події

Служіння Христа в небесному святилищі

На небі є святиня, справжня скинія, яку збудував Господь, а не люди. У ній Сам Христос заступається за нас, даючи віруючим доступ до плодів Своєї примирливої жертви, складеної колись за всіх на хресті. З моменту вознесіння Він був установлений нашим великим Первосвящеником і розпочав Своє заступницьке служіння, символізоване служінням первосвященика у святому місці земної святині. У 1844 році, наприкінці пророчого періоду 2300 років, Він приступив до другої й останньої фази Свого примирливого служіння, символізованого служінням первосвященика у найсвятішому місці земної святині. Це діло передадвентової фази Божого суду[1], яке є частиною діла остаточної перемоги над гріхом, символізованого очищенням старозавітної єврейської святині в День Примирення. У цьому служінні, яке було прообразом того, що станеться в майбутньому, святиня очищалася кров’ю тваринних жертв. Однак небесні речі очищаються досконалою жертвою крові Ісуса. Передадвентовий суд показує небесним істотам, хто з померлих заснув у Христі і тому є гідним у Христі дістати благодать участі в першому воскресінні. Він показує також, хто з живих перебуває у Христі, зберігаючи заповіді Божі й віру Ісуса, будучи тим самим готовим дістати переміну і бути взятим до Його вічного Царства. Цей суд підтверджує, що Бог, спасаючи тих, хто вірить в Ісуса, чинить цілком справедливо. Він також проголошує, що ті, хто зберігає вірність Богові, отримають Його Царство. Завершення цього служіння Христа визначить кінець часу благодаті для людей перед Його другим пришестям.

(Hbr 8,1-5; 4,14-16; 9,11-28; 10,19-22; 1,3; 2,16-17; Dn 7,9-27; 8,13-14; 9,24-27; Lb 14,34; Ez 4,6; Kpł 16; Ap 14,6-7; 20,12; 14,12; 22,12).

[1] Дослівно за ориг.: „слідчого суду”.

Друге пришестя Христа

Друге пришестя Христа є блаженною надією Церкви і чудовим увінчанням євангелії. Прихід Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і всесвітнім. Коли Христос повернеться, праведні з-поміж померлих будуть воскрешені з мертвих і разом із живими праведними будуть прославлені й узяті на небо, тоді як неправедні помруть. Майже цілковите сповнення більшості пророцтв, а також теперішній стан світу вказують, що повернення Христа близьке. Час цієї події не об’явлений, тому ми заохочувані до того, щоб завжди бути готовими.

(Tt 2,13; Hbr 9,28; J 14,1-3; Dz 1,9-11; Mt 24,14; Ap 1,7; Mt 24,43-44; 1 Tes 4,13-18; 1 Kor 15,51-54; 2 Tes 1,7-10; 2,8; Ap 14,14-20; 19,11-21; Mt 24; Mr 13; Łk 21; 2 Tm 3,1-5; 1 Tes 5,1-6).

Смерть і воскресіння

Платою за гріх є смерть. Але Бог, Який єдиний є безсмертним, обдарує вічним життям відкуплених. До того часу смерть є для всіх людей станом несвідомості. Коли Христос, Який є нашим життям, з’явиться знову, воскрешені Ним із мертвих праведні разом із живими праведними будуть прославлені й підхоплені на зустріч свого Господа. Друге воскресіння, воскресіння неправедних, відбудеться тисячу років пізніше.

(Rz 6,23; 1 Tm 6,15-16; Koh 9,5-6; Ps 143,3-4; J 11,11-14; Kol 3,4; 1 Kor 15,51-54; 1 Tes 4,13-17; J 5,28-29; Ap 20,1-10).

Тисячоліття і кінець гріха

Тисячоліття - це тисячолітнє царювання Христа з Його святими на небі в часі між першим і другим воскресінням. У цей час будуть суджені померлі неправедні, а земля буде цілком спустошена. На ній не житиме жодна людина, а її єдиними мешканцями будуть сатана і його ангели. Наприкінці цього періоду Христос разом зі Своїми святими і святим містом зійде з неба на землю. Тоді будуть воскрешені з мертвих померлі неправедні, які невдовзі під проводом сатани і з його ангелами оточать місто. Але тоді спаде Божий огонь, який поглине їх і очистить землю. У такий спосіб всесвіт назавжди буде звільнений від гріха і грішників.

(Ap 20; 1 Kor 6,2-3; Jr 4,23-26; Ap 21,1-5; Ml 3,19; Ez 28,18-19).

Нова Земля

На Новій Землі, на якій оселиться праведність, Бог дасть відкупленим вічний дім і досконалі умови для вічного життя, любові, щастя і навчання в Його присутності. Бо там Сам Бог оселиться зі Своїм народом, а страждання і смерть перестануть бути. Велика боротьба буде завершена, і вже не буде гріха. Уся природа, як жива, так і нежива, свідчитиме, що Бог є любов. Він також царюватиме навіки. Амінь.

(2 P 3,13; Iz 35; 65,17-25; Mt 5,5; Ap 21,1-7; 22,1-5; 11,15).